Поки ми діти, багато речей під забороною через настанови батьків чи шкільних учителів, чи старших друзів. Лише коли стаємо дорослими та зрілими, то усвідомлюємо прості, на перший погляд, речі.
Відчувати негативні емоції й говорити про те, що відчуваєте, завжди було чимось недоречним, чим не варто ділитися, що всіляко треба у собі душити та не дозволяти виходити назовні.

Книжка Ірини Потапенко «Підвальні хроніки» про зняття заборон, дозвіл відчувати й відверто говорити про це. Страх, злість, розпач — це нормальні людські емоції, якщо для них є привід. Війна — це достобіса вагомий привід для цілого спектру негативних емоцій.

Відчути, зізнатися в цьому собі, поділитися цим з близькою людиною, яка здатна зрозуміти ваші біль, лють, жах… Разом подолати страх, який жере зсередини.

"— Я тебе кохаю, — тихо шепоче мені чоловік щодня. І здається, що я виросла на сантиметр."

А ще книжка про те, як знайти сили й підставити своє плече, попри вируючу чорноту у власній душі підтримати того, хто поряд, кому потрібна допомога. Розділити з ним його страх, хай самому вже й немає куди «складати» те відчуття. Знайти в собі якір, який втримає вас обох і не дозволить провалитись у зневіру.

Цей якір для Ірини — її малюнки. Вони мають неймовірну силу. Вони настільки «про нас», що просто німієш перед правдивістю цього мистецтва. Вони промовляють серцям мільйонів і відгукуються в мільйонах сердець подіями, які ми переживаємо просто зараз, емоціями, які вирують в нас і які ми щодня долаємо. 

«Підвальні хроніки» почалися з невеличких замальовок буття в підвалі сім’ї з двох людей і п’яти тварин. Жартівливі й сумні — вони відбиток нашого сьогодення. Це такий собі терапевтичний інструмент, спосіб позбутися того, що руйнує. А страх руйнує.
І зрештою, дозвольте собі спробувати цю просту терапію! Малюйте самі. Свої страхи та радості. Малюйте разом з дітьми. Розфарбуйте, виріжте, замалюйте, розірвіть ваш страх, біль, відчай, позбудьтеся його. Говоріть про це або мовчить. Або напишіть, як це зробила Ірина. 

Дозвольте собі радіти. Навіть дрібницям. Сонце зранку, хмарки, веселий малюнок, муркотіння кота… Радійте будь-чому, що дає сили. Частіше обіймайте дітей, звісно якщо вони не проти обіймашок.
Смійтеся та смішіть. Гумор — потужний інструмент. Коли над страхами сміятися, вже не так страшно. Правда? Спробуйте!
І ще сльози. Не варто їх соромитись.

Рік повномасштабного вторгнення — це дуже багато. За цей рік в нас накопичилось стільки болю, відчаю, люті… Ця книжка особисто для мене стала нагадуванням про власні емоції, які мені було страшно відчувати. Нагадування про важливість кожного з цих почуттів, про дозвіл їх прожити та нарешті випустити із себе. 
Завершу тим, що надихнуло мене найбільше в книжці про життя під час війни.

Україна обов'язково переможе! Тому що Україна — це країна велетів. Це країна, де люблять по-справжньому! 

менеджерка проектів видавництва «Ранок»
Катерина Новак

Переглянути більше книжок про незламних можна тут!